English

03-Сер-2007 – У липні та серпні 2007 року група українських туристів з київського турклубу "Глобус" організувала експедицію у віддалений гірський район, що називається Джунгарський Алатау і розташований на кордоні Казахстану та Китаю. Через свою ізольованість ця найпівнічніша частина Тянь-Шаню іноді вважається окремою гірською системою. Цікавим є той факт, що загальне зледеніння масиву, оточеного напівпустелями та безводними степами в серці Середньої Азії, майже вдвічі більше ніж на Алтаї та складає майже половину площі всіх льодовиків Кавказу. Джунгарський клімат переважно вологий з відносно сухим періодом, який продовжується з середини червня по середину серпня. Середні висоти складають близько 3500 метрів, а найвища точка району, пік Семенова-Тянь-Шанського (4662 м) розташована всього лише в 25 кілометрах (по прямій) на схід від цієї точки перетину.

Східна частина північного хребта Джунгарського Алалтау – це майже дика місцевість. Вище зони лісу фактично немає ані стежок, ані шляхів, як і практично жодних слідів людської активності. З 25 днів ми зустрічали людей лише в перший та останній день подорожі. Зате нам зустрічалися цілі орди бабаків, бачили багато слідів снігових барсів (разом з рештками їхніх жертв) та інших звірів. Відсутність туристів пояснюється прикордонним розташуванням масиву і бурхливою недавньої історією краю: в кінці 60-х тут виник збройних конфлікт між СРСР та Китайською Народною Республікою, яка мала територіальні претензії на цю частину Казахстану. Це призвело до дуже суворого режиму доступу до прикордонних територій, який послабився лише після 2003 року, після того, як молода Казахська Республіка та Китай нарешті домовилися про свої кордони.

Наша подорож відносилася до так званих "гірських походів" (відповідно до української системи класифікації спортивних походів) – це певна комбінація альпінізму та довгих переходів. Почавши з найвищої частини Джунгарського Алатау (пік Семенова був власне однію з наших цілей, але ми не змогли на нього зійти через жахливу погоду), ми просувалися на захід і подолали відстань у 280 кілометрів, супроводжувані переважно сніговою та дощовою погодою. На 20-й день ми досягли витоків річки Карасирик. Вона витікає з льодовикового цирку, сформованого парою льодовиків – Булгакова та Щеглової.

У наших планах було взяти перевал Каратор, який поєднує західну камеру льодовика Булгакова з долиною ріки Караарик (велика притока ріки Коксу, добре знана серед водних туристів). Однак того дня, ми були змушені зупинитися через дощ, що почався після обід. Тому вирішили пошукати точку перетину, яка мала знаходитися десь поруч з нашим табором. Зпочатку ми помилково видерлися на 200-метровий схил з трави та каміння, але перевіривши ще раз координати точки у нашому GPS, нарешті знайшли її на відносно рівній поверхні. Вона виявилася за 300 м на південь від нашого табору на сухому березі мутного потоку, який витікав з-під льодовика Щеглової.

Цей потік, як і всі подібні річки та струмки, постійно змінює своє русло, яке він пробив у давній моренах, тому наступні відвідани цієї точки можуть її не досягти – вона знаходиться лише в 15 метрах від води. Також точка буде напевно недосяжна в період з ранньої осені до початку літа, а також в дощові місяці літа.

English

03-Aug-2007 – In July-August 2007 a group of Ukrainian hikers from the Kyiv outdoor club "Globus" organized an expedition to the remote mountainous region named Djungarian Alatau, which is near the frontier between Kazakhstan and China. Because of its isolation, this northernmost part of North Tien-Shan, lying between the Altai mountains and the main massifs of Tien-Shan, is sometimes regarded as an independent mountain system. Surprising is the fact that total glaciation of this massif, surrounded by semi-deserts and arid steppes in the heart of Middle Asia, is almost twice as large as in the Altai mountains, and constitutes more then a half of the Caucasian glaciation area. The Djungarian mountains climate is mostly humid, with a relatively drier period from mid-July to mid-August. The average heights are about 3500 meters and the highest summit is Semenov Tienshanskii peak (4622 m), which is only 25 km (as the crow flies) eastwards from this confluence point.

Eastern part of the Northern Ridge of Djungarian Alatau is known for its wilderness. Above the tree line, in the mountains, there are literally no tracks, no roads, neither significant signs of man's activity can be found. In 25 days we met people only in our first day and the last. On the contrary, we met hordes of marmots, saw a plenty of snow-leopard's traces (and the remnants of their prey) and traces of other animals. This absence of hikers and climbers is due to the location of the massif at the state boundary and the tumultuous recent history: in the late 60s there was an armed conflict between USSR and Chinese People’s Republic, which had territorial claims for this part of Kazakhstan. This resulted in very restricted access to the frontier areas, which eased only after 2003, when the young Kazakhstan Republic and China finally settled their borders.

Our trip was the so-called "mountain trip" (according to the Ukrainian sport trips classification) – a mixture of climbing, very long trekking and heavy backpacks. Having started from the highest region of the Djungarian Alatau (the Semenov peak was actually one of our aims; however, we failed to climb it because of terrible weather), we advanced westwards and covered a distance of 280 km being accompanied mostly snowy and rainy weather. On the 20th day we reached the source of the Karasyryk river. It springs from a glacial circus formed by a pair of glaciers – the Bulgakov and the Scheglova ones.

The plan was to scrabble onto the Karator pass that connects the western camera of the Bulgakov glacier with the ravine of the Karaaryk river (a large tributary of the Koksu river, well-known by whitewater rafters). However, we stopped due to the afternoon rain and decided to search for the confluence point that had to be somewhere in the neighborhood of our camp. First we made a wrong 200 m ascend onto a steep stone-and-grass slope, but checking twice the confluence coordinates in the GPS finally found it on an easy terrain, 300 m to the south from the camp, on a dry bank of a dirty torrent coming from the Scheglova glacier.

The torrent, as all such streams and rivers do, is constantly changing its bed, carved in ancient moraines, so further visits may not reach the point – it was only about 15 meters from the river and is also surely inaccessible from early autumn to early summer, as well as during summer months with heavy rains.